255.00грн
300.00грн
300.00грн
300.00грн
300.00грн
Теорія: Мара - інфомедіум
Біографія Мари, яку нам подають в т. 3, повністю сфабрикована. Для істоти, яка володіє прямо-таки необмеженими можливостями по маніпуляції даними, це дитячі іграшки.
Насправді Мара - інфомедіум. Тому вона і відновила пам'ять Тео - таємничий інструмент, яким вона користувалась, є інструментом, створеним для роботи із пам'яттю душі - взяла і скопіювала потрібні фрагменти, як із резервної копії. Також вона здатна створювати нейропрограми, які захищають від "дрімхакера" (який також є нейропрограмою), що свідчить про володіння логосом.
Також Мара здатна "зібрати себе" в фізичному просторі такою, якою потрібно, і не лише себе, а й кого забажає - адже вона легко "вручну перезбирає" Мерків (т. 2. стор. 62), чим ну ні разу не спалилась.
А це значить, що Нітан цілком може знову з нею зустрітися, і міжвидовий бар'єр не буде перепоною - бо якщо Ксав може "спроектувати" себе в формі мерфолка******-дівчини (т. 3, стор. 12), то що заважає більш могутній Марі створити собі таке тіло, яке вона захоче?
... і ще невідомо, чи її смерть не була інсценізуванням.
Вищевикладеного достатньо для того, щоб почати робити припущення, що буде відбуватись далі по сюжету.
Припущення 1:
Цілком можливо, що таємничі анархи, які внедрили в Тео "дрімхакера" - є інфомедіумами. Для створення віруса, який діє безпосередньо на свідомість (а "дрімхакер" є явно смертельним вірусом), необхідне володіння логосом, мовою творіння.
Теорія: Інфокаліпсис
Все просто - існують дві фракції інфомедіумів.
Одні прагнуть до влади над самою реальністю і практикують екстремальні форми маніпуляції Протеррою та фізичним простором. Умовно можна назвати їх кібердемонами.
Інші прагнуть захищати і плекати молоді цивілізації, поступово розкриваючи їм секрети Протерри. Умовно - кіберангелів.
Мара є інфомедіумом-ангелом.
Таємничі злочинці, які підмінили Тео і створили "дрімхакерів" - належать до фракції демонів.
А події, які розгортаються в перших трьох томах - початок Інфокаліпсиса, справжньої війни в небесах.
Перевага: укладається в логіку сюжета і достатньо епічна для рівня космічної опери.
Недолік: ця теорія, хоч і дуже "смачна" в рамках всесвіту Протерри - дещо відгонить аналогічними апокаліптичними зіткненнями ангелів і демонів, якими і так перенасичена сучасна фантастика.
Припущення 2:
Цілком можливо, що таємничі анархи, які внедрили в Тео "дрімхакера" - є ренегатами. Вірус, який діє на свідомість, як і ряд супертехнологій, вони попросту вкрали в якомусь забутому архіві прадавньої цивілізації. Користуючись ними, вони прагнуть знищити галактичні держави з ідеологічних причин, так як вважають держави інструментом насилля і прагнуть до абсолютної свободи без всякого контроля (таке собі галактичне лібертаріанство).
Теорія: Ми на горе всім буржуям космічне вогнище роздуєм
В цьому варіанті ренегати, власне, не є однозначними "поганими хлопцями". У них просто відповідна ідеологія, яка проголошує держави ворогами свободи, а самі вони себе сприймають як звільників людства - не розуміючи, що такий "че-геваризм" завжди відкриває дорогу ще більшій тиранії або "ганфайтерській демократії", де правий той, хто швидше стріляє першим.
Лідером їх цілком може бути Хорес - він демонструє весь набір рис "космічного лібертаріанця" - який, власне, і відкрив сховище інопланетних технологій. Також може бути якийсь тіньовий ляльковод, який втемну грає всіх цих анархів, бажаючи на їх спинах побудувати галактичну імперію.
Тоді стає зрозуміло, чому Проти в т. 2 уклали спілку із Мерками - вони не ідіоти і розуміють, куди ведуть ідеї цих ренегатів, особливо озброєними вундервафлями невідомої потужності.
Перевага: додає в цикл політичний контекст і аналогії з історією України.
Недолік: додає в цикл політичний контекст і аналогії з історією України.
Припущення 3:
Хорес не є людиною. Він чужастик, представник інопланетної цивілізації, як і Карма, як і інші суперпотужні Проти, які не уклали спілку із Мерками, а продовжують атакувати магістралі Протерри.
Теорія: Війна світів
Галактична цивілізація, поєднана надсвітловими подорожами, представляє собою своєрідну Гардарику, цивілізацію галактичних міст - де на цілу планету лише одне-два міста, а сама планета при цьому залишається малодослідженою.
Розширення Середньо-Галактичного Альянсу, глибинні експедиції Протів, а чи просто у іншої розумної раси наступив період галактичної експансії - але йдеться про повільне розгортання війни між двома цивілізаціями, яка починається в Протеррі і потихеньку починає переходити в фізичний простір.
Підваріант: пробудження прадавньої суперцивілізації, яка виявила, що Галактика зайнята якимись дикими мавпами, які поняття не мають, як правильно працювати з Протеррою.
Перевага: сюжет, стандартний для космічної опери, дозволяє розгорнути епік рівня "Зоряних війн" із майже нескінченним продовженням.
Недолік: необхідно пояснити, яким чином за тисячі років існування галактичної цивілізації, люди так і не зіткнулись із чужастиками.
Примітка: можна використати два рішення парадокса Фермі (чому на Землю досі не прилетіли інопланетяни, якщо в Галактиці так багато планет): 1) всі інші досягли піку розвитку і самозакуклились в своїх цивілізаціях, а люди просто прийшли останніми, на руїни і залишки; 2) люди - перша цивілізація, яка змогла досягти космічного рівня. Всі інші так і залишились на своїх материнських планетах. Друге рішення також дозволяє розкрити тему входа в Протерру без костюмів - чому б чужинським цивілізаціям не ходити по Протеррі через медитацію, наприклад, або духовний дріфт.
Припущення 4:
Технологія "дрімхакера" є частиною пакету технологій по контролю свідомості, якою користується сутність класу "кремнієвий бог". Базується на дивному символі, який видно на лобі ренегата - це не символ, а пристрій.
Теорія: Погибель.
Анархи-ренегати в своїх подорожах вглиб Протерри добрались до одного загубленого архіва, де зберігалась страшна ментальна зараза, яка уже одного разу викосила все розумне життя в Галактиці (що пояснює, чому людство самотнє).
Це род машини, яка поглинає розуми і перетворює людей на маріонеток.
Підкоривши всі розуми в своїй досяжності, вона втрачає мету і пожирає сама себе. Тепер її хтось заново увімкнув (можливо й випадково) і вона виявила, що поряд знову повнісінько смачних розумів.
Перевага: дозволяє підключити широкий спектр філософської тематики - від свободи волі до еусоціальної архітектури суспільства (людський мурашник).
Недолік: уже кілька разів реалізовано в класичній фантастиці. Досить пригадати "Полум'я над безоднею" В. Вінджа, "Мурашник Хеллстрома" Ф. Герберта та "Вакуумні квіти" М. Суенвіка.
Фанфік до циклу Фаетон
Сонячні крила (Solar Wings)
Роман прокинувся, але замість рвучко підвестись і почати новий день, так і залишився лежати навзнак, дивлячись на стелю, прикрашену яскравою фрескою.
Її намалював він сам в перші дні реабілітації, тамуючи свою тугу за нескінченністю Протерри. Розмашистими штрихами зобразив розірваний маршрут, контури величезного стромара, чиї довжелезні мацаки із присосками і пазурями рвали на шмаття віртуальний бар'єр. Навколо нього танцювали чоловічки, занадто маленькі у порівнянні із велетенським монстром. А десь всередині труби маршрута ховались іще менші тіні - звичайні люди, які подорожували через Протерру і потрапили в самісіньке вогнище віртуальної битви.
Робота над картиною зайняла більше двох тижнів. Найважчих двох тижнів, коли він щоранку прокидався і по його небритих щоках котились важкі сльози, а слова вислизали і розчинялись в ранковому присмерку, ніби залишки сну. Він рвучко злітав з ліжка, хапався за вугілля та пензлі і гарячково починав працювати, малюючи не стільки фарбами, скільки власною біллю, пам'яттю і невимовною тугою.
Потім стало легше. Роман почав звикати до думки, що більше ніколи він не побачить галактичного кіберпростору. Картина ніби увібрала в себе всі гострі почуття, які розривали його на частини, переплавила їх в кольоровий бурлеск, і виглядала тепер живим вікном в Протерру.
Останнім штрихом Роман привів на картину себе самого - золотого напівбога-Ікара із рукамикрилами, які горіли пурпурово-бузковим полум'ям. Таким він був в останній день свого справжнього життя, яке обірвав Протошок.
Нинішнє своє існування життям він назвати не міг, як би йому не хотілось.
За вікном тихо шелестіло море і було чутно ранкову пересварку чайок.
Острів Кусто, санаторій для колишніх оперативників "Меркурія", був майже райським місцем. Тут просто неможливо було не бути щасливим. Багато сонця, море, пологий піщаний пляж, а якщо відплисти подалі, можна ухнути на фантастичну глибину і годинами ширяти в підводних печерах, порослих кораллами і наповнених чудернацькою живністю.
Підводні лабіринти були хоч і слабким, але все-таки замінником глибин Протерри. Більшість Мерків, які проходили тут реабілітацію, вже за пару днів навіть не бажали вилазити з води. Їм хотілось плавати глибше і довше, знову відчуваючи себе дослідниками невідомого.
Роману плавати не хотілось.
Він взагалі не любив темряву, а там, в океанських глибинах завжди темно і лише блякло-економне світло хімічного ліхтаря супроводжує дайвера. Він же прагнув строкатого переплетіння маршрутів та стежок крізь Протерру, видовища химерних, осяяних різнокольоровою аурою, вузлів та сховищ даних, схожих на велетенських радіолярій, які неквапливо пливуть крізь океан світла. Йому була потрібна енергія, яка переповнює тіло, божевільно-адреналінове відчуття надшвидкості, і найголовніше - відчуття, що десь в глибинах Протерри хтось відчайдушно борсається в смертельних обіймах стромаря, а у тебе є все необхідне, щоб боротись із монстром, і уже звучать сурми, що кличуть до смертельного бою.
Перед ним вималювалось голографічне вікно, на якому з'явилось знайоме дівоче обличчя - із підведеними сурьмою величезними зеленими очима, вічно скуйовдженим чорним волоссям із темнофіолетовою меліровкою начеса і маленькою рискою тонких, вічно уперто стиснутих губ.
- Хай, сонячний принц, - іронічно вишкірилась дівчина.
- Від принцеси чую, - буркнув Роман, внутрішньо все-таки радіючи дзвінку.
Вікторія була його веденою, майже напарницею, з якою Роман прослужив останні два роки. Прийшовши іще зовсім зеленою кадеткою, уже за пару тижнів вона стала героїнею купи чуток і легенд.
Більшість Мерків створювали собі статичні аватари, які нагадували супергероїв із старомодної докосмічної фантастики, або просто не мудрствували, а вибирали щось із багатющої бібліотеки. Вікторія просиділа в "пісочниці" дві доби, але все-таки написала власний аватар - схожий на напівпрозору тінь, закутану в мішкуватий балахон.
Роман чітко пригадав той день, коли дівчина разом із усіма увійшла в Протерру і майже всі хором розреготались, побачивши її непоказний і майже невидимий аватар. Гостра на язик Вікторія за словами в кишеню не полізла і детально перерахувала вроджені недоліки всіх в романовому загоні. Довелось за неї тоді заступитись - то був перший і останній такий випадок.
Вікторія написала аватар-метаморф.
Зазвичай аватар трансформується під впливом імпульса Протоенергії, обростаючи бронею, зброєю чи спеціальним інструментарієм. Аватар Вікторії міг змінювати свою форму в будь-який момент, перерозподіляючи наявну Протоенергію. Перетворившись на грізний диск-лезо, Вікторія в момент нашинкувала невеличкого стромаря, перш ніж хтось встиг прицілитись.
Більше над Вікторією ніхто не сміявся, навпаки, дивились із повагою і навіть острахом.
- Ну, це ж не я валяюсь в ліжку до опівдня, - нагадала дівчина, задерикувато дивлячись на Романа крізь голографічне вікно. - І це не я вважаю, що правила писані для слабаків і все дозволено.
- Причому тут правила для слабаків... - сон злетів з Романа, ніби його і не було.
- Не прикидайся, - провадила Вікторія далі. - Само собою, я тебе не здам. Але користуватись піратським з'єднанням з Протеррою в твоєму стані... Рома, я не збираюсь класти квіти на твою могилу, так і знай. Можеш навіть запрошення не надсилати.
- Яке піратське з'єднання, ти взагалі про що?! - Роман сів на ліжку, і голографічне вікно, зробивши пірует, знову повисло перед його обличчям.
- Рома, ти ж не умієш брехати. До того ж твій аватар неможливо не впізнати.
- Може, хтось з бібліотеки скопіював... - неупевнено припустив Роман, гарячково міркуючи, хто міг скористатись його "Ікаром", якщо ключі досі при ньому - криптосхема вшита прямо в хвилясте татуювання на лівій руці аж до ліктя.
- Ага, і цифрову сигнатуру скопіював? - зареготала Вікторія, а потім різко посерйознішала: - Рома, я знаю, що це був ти. Я знаю, як тобі важко, знаю, як ти любив Протерру. Але... воно того не варте. Я розумію, що тебе зараз тягне туди, як будь-якого самогубця притягує висота. Втримайся. Не входь в Протерру. Треба іще ось трошечки протриматись і знову засяє сонце.
- Звідки тобі знати... - пробурмотів Роман.
- Звідки мені знати, - повторила за ним Вікторія. - Звідти, що я знаю тебе краще, ніж ти сам. Не хочеш сам зупинитись, зупинись задля мене. Повторюю - я на твою могилу не прийду навіть плюнути. Бо там лежатиме жалюгідний дурень, який здох недоладною і непотрібною наглою смертю. Дотумкав?! І щоб я тебе більше в Протеррі не бачила!
Вікно погасло, Вікторія розірвала зв'язок.
Роман знав напевне - з того злощасного дня він жодного разу не входив до Протерри. У нього фізично такої можливості не було. До того, як острів обладнали під санаторій для колишніх Мерків, на ньому жили виключно палеопрограмісти-реконструктори, які намагались зрозуміти, як люди жили до відкриття Протерри. Тому тут не було навіть оптоелектронної локалки, а комп'ютерна техніка була обмежена докосмічними технологіями.
Пірати сюди не потикали носа - острів цілодобово знаходився під моніторингом, адже для інвалідів Протошоку підключення до Протерри рівносильно смерті, відповідно, пірата на Острові Кусто судитимуть не за дрібний кіберзлочин, як на материку, а за замах на масове вбивство.
Разом із тим, Вікторія до брехні не принижується. І жарти в такому стилі їй не притаманні. Отже, вона дійсно щось бачила... точніше, когось в його аватарі.
Але факт залишається фактом - весь його зв'язок із Протеррою тут, на Острові Кусто, зіщулився до спогадів та снів, в яких він досі ширяв кіберпростором...
Сьогодні йому теж снилась Протерра.
Він бачив Сонце, так близько, як не підходив жоден сонячний батискаф. Він знову був золотим Ікаром, летів над розжареною золотаво-пурпуровою поверхнею зірки, так що здавалось - простягни руку і відчуєш, як туго закручені гравітаційні водокрути і як щільно натягнуті плазмові нитки, з яких зіткане мінливе полотно сонячної фотосфери. Він вдихав іонізований газ, на смак як свіже морське повітря. Гелі-
коїдом обвивався навколо протуберанців, схожих на колонни та арки, які виростали і розпадались на його очах. Вбирав в себе сонячне тепло та енергію і відчував, як за його плечима палають, але не згорають, а міцнішають сонячні крила.
А потім він на повній швидкості пірнає в океан плазми, щоб пролетіти крізь серце Сонця і винирнути уже в Протеррі - де все рідне, знайоме і таке прекрасне, що аж сльози навертаються...
Вкрасти чи скопіювати аватар було технічно нескладно - численні випадки він сам розслідував. Як правило, постраждалий сам вручав ключі зловмиснику, який нехитрими маніпуляціями влазив в душу і викликав до себе довіру. Рідше зустрічались випадки, коли зламували код аватара, але щоб заволодіти "золотим Ікаром", треба доступитись до інфохабів "Меркурію", а вони по маківку занурені в льодові структури*******, пробити які було під силу лише динозаврам кіберпростору.
Хтось із своїх? Заздрісників вистачало, але ідіотів серед них Роман не пригадував.
Він зіскочив з ліжка і заходив кругами, перебираючи в пам'яті всіх, кому перейшов дорогу і у кого була бодай найменша можливість забратись в святая святих галактичного патруля.
На думку не спадав ніхто... крім самої Вікторії. Вона дійсно могла туди вломитись. Вона дійсно могла взяти "золотого Ікара", обійшовшись без ключа. Але у неї єдиної не було мотива. Її власний аватар, "Метациній"********, був набагато вище класом - Вікторія возилась із ним кожну вільну хвилинку, доводячи потужність та оптимізацію до неймовірних висот. Та і не дзвонила б вона йому, якби дійсно "позичала" аватар зі сховища.
_____________________________________________
